Прес-реліз
"Демографічна ситуація у Хмельницькій області"
Згідно з постановою ЦВК СРСР 22 вересня 1937 року була утворена Кам'янець-Подільська область з центром у м. Кам’янці-Подільському. До складу області увійшло 36 районів і міста обласного підпорядкування Кам'янець-Подільський і Проскурів.
На початку 1937 року було проведено перепис населення, який показав значні демографічні втрати, пов'язані з насильницькою колективізацією, голодомором початку 30-х років і масовими репресіями населення. Саме це стало причиною того, що організація перепису населення 1937 року була визнана керівниками держави незадовільною, а розробники та виконавці перепису – ворогами народу і згодом вони були репресовані. Водночас, на момент його проведення Хмельницької області як адміністративно-територіальної одиниці ще не було.
Оскільки наступний перепис було проведено у 1939 році, за основу було взято його матеріали. На той час населення області становило 1739,1 тис. осіб, у тому числі в міських поселеннях проживало 204,3 тис. осіб, у сільській місцевості – 1534,8 тис. осіб. Частка міського населення дорівнювала 11,7% від загальної чисельності населення області.
В Україні на початок 1939 року проживало 30946,2 тис. осіб, з яких 11190,4 тис. осіб (36.2%) – у містах і 19755.8 тис. осіб (63.8%) – у селах. Частка мешканців Хмельниччини становила 5,6% загальноукраїнського населення, в той час, як на початок 2012 року цей показник зменшився до 2,9%.
У 1954 році область була перейменована у Хмельницьку і адміністративний центр перемістився з Кам’янця-Подільського до Хмельницького, який змінив назву з Проскурова.
Протягом післявоєнних років, практично до 70-х років минулого століття чисельність населення області не зазнавала суттєвих змін і коливалась біля показника у 1,6 млн. осіб.
Характерним на той час було прискорення урбанізаційних процесів, які проходили по всій країні, у тому числі і на Хмельниччині. Проте, необхідно відзначити, що у 1959 році, за рівнем урбанізації наша область випереджала лише Вінницьку, Рівненську та Тернопільську, в яких у містах мешкало по 17% населення, в той час, як на Хмельниччині - 19%.
За результатами перепису 1970 року було вперше зафіксовано те, що в Україні в міських поселеннях проживає більше населення ніж у сільській місцевості, відповідно 25688,6 тис. осіб (54,5%), проти 21437,9 тис. осіб (45,5%). В нашій області, на той час, в містах проживало 431,7 тис. осіб (26,7%), решта – в селах.
З 70-х років ХХ століття чисельність населення області поступово зменшується і на початок 2012 року вона склала 1320,2 тис. осіб. Тобто за останні 73 роки скорочення становило 418,9 тис. осіб, або 24,1%.
Які ж основні причини призвели до такого зменшення чисельності населення Хмельниччини, адже в Україні чисельність населення зростала аж до 1993 року, коли нас налічувалось 52,2 млн. осіб.
Основними чинниками, які впливають на чисельність населення є народжуваність, смертність та міграційні процеси.
З огляду на те, що для забезпечення чисельності населення на певному рівні протягом тривалого періоду необхідно, щоб умовно 10 жінок народжували 22 дитини, то до початку 70 років минулого століття на Хмельниччині рівень народжуваності був достатнім для забезпечення розширеного відтворення.
Згодом цей показник почав знижуватись, проте лише з 1990 року кількість померлих в регіоні почала переважати кількість народжених.
Разом з тим, суттєве скорочення населення розпочалось ще з 70-х років минулого століття і спричинене воно було міграційними процесами.
Хмельничани, як тільки були усунуті відповідні законодавчі бар’єри, насамперед для населення сільської місцевості, від’їжджають у міста, як нашого регіону так і за його межі.
Так, в міжпереписний період з 1959 по 1970 рік з області вибуло значно більше жителів ніж прибуло і ця різниця становила понад 150 тис. осіб. З 1970 по 1979 рік від’ємне сальдо міграції склало більше 100 тис. осіб, з 1979 по 1989 рік майже 57 тис. осіб і в останньому десятилітті минулого століття біля 10 тис. осіб.
Результатом таких міграційних процесів стало перевищення чисельності мешканців міст області над сільськими жителями, що було зафіксовано у 1993 році.
Загалом, з 1939 року чисельність міських жителів зросла більш ніж у 3,5 рази, в основному за рахунок мешканців сіл.
Поряд зі змінами у чисельності населення відбулись також суттєві зміни у її структурі, адже населення регіону, як і всієї України поступово старішає, що створює додаткові соціально-економічні проблеми.
У 1956 році було прийнято Закон СРСР "Про державні пенсії", яким значно підвищено соціальні стандарти та встановлено вік виходу на пенсію для жінок і чоловіків. З огляду на те, що до 2011 року основні положення Закону щодо віку виходу на пенсію були сталими, доречно розглянути, які зміни відбулися у структурі основних вікових груп протягом цього часу.
Так, у 1959 році чисельність населення молодше працездатного віку (0-15 років включно) становила 29,1%. З того часу, його питома вага неухильно зменшувалась і на початок 2011 року дорівнювала 11,5%. Водночас відбулось збільшення частки населення працездатного віку на 6,7% до 62,8% та суттєве зростання частки населення старше працездатного віку у 1,7 рази, з 14,8% до 25,7%.
З одного боку це свідчить про безумовну позитивну тенденцію зростання тривалості життя людей, але з іншого, високий рівень старіння населення призводить до появи нових проблем, які постають перед суспільством.